Театральне мистецтво зрозуміле і доступне дітям, тому що в його основі закладена гра. Театр впливає на глядача художнім словом, дійством, кольором, музикою тощо.

Важливо вже з дошкільних років розвивати у дітей інтерес до театру, бажання відвідувати його, брати участь в театральних іграх, нескладних виставах. Потреба дітей в грі проявляється дуже рано. Вже в 2-3 роки малюки залюбки зображують клишоногого ведмедика, зайчика-побігайчика, хитру лисичку. Вони легко, із задоволенням перевтілюються з одного образа в інший. Їхні дії однопланові, наслідувального, імітаційного характеру, але при цьому емоційно насичені.

Маленькі діти – вдячні глядачі, якщо з ними вміють розмовляти зі сцени, враховуючи особливості їхнього розвитку. Головне, щоб батьки розуміли, куди і з якою метою можна повести дитину. В справжній театр, наприклад, двох- трьохрічних малят вести зарано. Репертуар дитячих вистав, як правило, не розрахований на цей вік. Тому пропонуємо створити театр вдома. Для дітей раннього віку (до 3-х років) можна розпочати з найпростішого, наприклад, дійства з іграшками, до яких залучаються і малята.

Нові іграшки (ляльки, песики, ведмедики тощо) і без зусиль дорослого спочатку викликають у дитини захоплення, інтерес, подив. З часом новизна сприйняття зникає, з'являються інші враження, які стають більш вагомішими. І позабуті іграшки нудьгують десь по кутках. Чим зарадити, щоб вони надовго увійшли в життя малюка і стали його улюбленцями?

Вже змалку залучайте дітей до театрально-ігрової діяльності. Станьте режисером і створіть театр вдома. Для дошкільнят – це розігрування елементарних життєвих ситуацій з іграшками, інсценізація знайомих літературних творів: пісеньок, віршів, казок, оповідань.

Радимо вже при знайомстві дитини з новою іграшкою придумати нескладний сюжет: песик заблукав і шукає собі справжнього друга; лялька – маленька донечка, яка потребує догляду і любові; ведмедик об'ївся меду, йому необхідна допомога сімейного лікаря.

Обіграти можна будь-яку дитячу іграшку, від простих дій з нею поступово перейти до маленьких нескладних сюжетів. І в подальшому ці сюжетні лінії розвивати, спираючись на життєвий досвід. Дорослий теж включається в гру і бере на себе певні ролі, показує зразок як можна діяти в тій чи іншій ситуації, по ходу гри імпровізує, говорить замість конкретної іграшки, стимулює дитину, щоб вона мислила, діяла, відповідала. Це так звані ігри-імпровізації.

Якщо у дитини є своя улюблена іграшка ( Карлсон, Буратіно, Барбі тощо), зробіть з неї головного героя домашнього дитячого театру, з яким кожного дня відбуваються чудернацькі пригоди. Поступово розширюйте його коло спілкування, включаючи в гру інші іграшки.

Улюблена іграшка допоможе вирішувати і деякі дитячі проблеми: малюк погано їсть і Карлсон може позмагатися з ним, хто швидше все з'їсть; малюк капризує і не хоче чистити зуби, Буратіно йому продемонструє як це правильно робити; маленька дівчинка плаче при розчісуванні волосся, а Барбі її заспокоїть і покаже, які гарні зачіски можна зробити.

За допомогою обраного головного героя можна говорити про все на світі. Якщо він чомусь помиляється, робить щось неправильно, то його виправляють і вчать самі малята. Ці нескладні імпровізації приносять їм справжнє задоволення. Вони і не помічають, що улюблений персонаж говорить голосом тата або матусі.

Поступово дітей вже не задовольняє роль глядача, вони самі підказують сюжет, охоче включаються в події, що розігруються з іграшками, розмовляють з персонажами історій як з рівними, здатні виражати власні почуття мімікою, жестами, рухами, інтонацією.

Коли дії дитини з іграшками стають більш складними, підпорядковуються заздалегідь продуманому задуму, вже можна звернутися до текстів забавлянок, утішок, пісень, віршів, нескладних і знайомих казок („Ріпка", „Дід та баба", „Рукавичка") та спробувати їх розігрувати як із наочністю так і без неї. Якщо текст досить об'ємний, спочатку бажано запропонувати малюку відтворити окремі епізоди твору, а потім вже повністю весь сюжет.

Різноманітні театралізовані дійства на основі казок приваблюють дітей, тому що доступні і відповідають їхнім інтересам. Вони сприяють формуванню ініціативності, самостійності, відповідальності, умінню розрізняти добро і зло, розвивають мовлення, міміку, жести, навички культури спілкування, дають можливість змалечку долучитися до чарівного світу театрального мистецтва.

Звичайно, це ще не справжній театр. В дитячому садку такі ігри-імпровізації з іграшками називають „театром іграшки", тому що тут присутні його елементи: виконання ролей, виявлення деяких рис характеру персонажів, спроби передати їх тощо. Головне – включити дитину в імпровізований діалог, розгорнути з героями-іграшками спільні дії. Таким чином в театралізованій діяльності малюк без дидактичного натиску навчається певним ігровим прийомам, активізуються його уява, фантазія, проявляються елементи творчості.

Залучаючи малят до драматизації казок та інших літературних творів за допомогою іграшки, спочатку разом підберіть такі, які відповідають обраному сюжету. Важливо, щоб при його відтворенні персонажі розмовляли, виконували певні дії відповідно до тексту. Для розігрування літературних творів можна використовувати не тільки звичайні іграшки, а й настільний іграшковий театр. В продажу є готові комплекти площинного настільного театру за сюжетами різних казок. Такий комплект – це своєрідна модель, за допомогою якої дитина може програвати не тільки фрагменти, а й всю казку, промовляючи слова кожного персонажа і діючи за кожного з них.

Дошкільники добре сприймають діалогічне мовлення, взаємодію між персонажами, тому від розігрування різних текстів із наочністю поступово можна переходити до виконання ними ролей в спільній з дорослим театралізованій діяльності: під час ігор-імітацій, драматизацій казок, інсценуванні та читанні за ролями віршів, написаних у діалогічній формі. По можливості збільшуйте кількість дійових осіб, залучайте членів сім'ї, однолітків, сусідських дітлахів.

Чим старші діти, тим більше треба звертати їхню увагу на осмислення змісту художнього твору, особливості характерів та поведінки різних персонажів, які діють, рухаються, говорять по-своєму, по-різному. Корисно разом пофантазувати про кожного героя, придумати маленькі розповіді. Це розширить дитячі уявлення про ігрові образи.

Важливо спонукати дошкільнят до творчої самостійності, можна запропонувати показати, наприклад, як завзято працює півник і в той же час як танцюють та співають легковажні мишенята (казка „Півник і двоє мишенят").

Старші дошкільники вже здатні передавати настрій, душевний стан героїв. Вчіть дітей змалку оволодівати засобами емоційної виразності, тобто виражати почуття мімікою, жестами, інтонацією, словами, емоціями. Вправляйте їх в цьому. Наприклад, можна запропонувати малюку показати як радіють дід та баба, коли курочка знесла яєчко і як сумують, коли воно розбилося (казка „Дід та баба"); заспівати пісеньки Колобка (впевнено і зухвало, здивовано, радісно, сумно) або Кози-дерези ( „страшним" голосом ). Все це допомагає дитині „увійти в образ".

Таке поступове включення дошкільника в театрально-ігрову діяльність дає позитивні результати. В шість років він вже може бути не тільки її учасником і виконавцем певних ролей, а й „режисером", який розробляє власні сценарії і самостійно показує виставу „театру іграшок" або лялькового. Може бути ініціатором і організатором ігор-драматизацій серед однолітків за сюжетами знайомих художніх творів, може передавати характерні особливості певного сценічного образу і, головне, реалізувати потреби в самовираженні, спілкуванні, виявленні особистісного ставлення до свого героя.

Організація елементарної театралізованої діяльності дітей вдома і в дошкільному закладі сприяє формуванню у них зацікавленості до театру як виду мистецтва, певних уявлень про театр, театральну термінологію, естетичного сприймання театральних вистав.