Культура поведінки – це почуття високої людської гідності, яке визначає поведінку людини в різних умовах: у дитсадку, вдома, на вулиці, на очах у всіх і наодинці із собою.

До поняття «культура поведінки» входять уміння і навички, що сприяють розвитку культури розумової і фізичної праці, особиста гігієна, ряд звичок, пов'язаних із ставленням до інших людей: ввічливість, турботливість, уважність, тактовність, делікатність.

Організовуючи дітей у дитячому садку, вихователь на основі «Програми виховання в дитячому садку» визначає зміст навичок і звичок культурної поведінки, створює належні умови для оволодіння ними, добирає методи і прийоми впливу на вихованців. У повсякденному житті під час різних видів діяльності, у різних життєвих ситуаціях поступово вводимо правила культури поведінки. Але перш ніж впровадити правило, треба його коротко і чітко сформулювати: «За столом сиди спокійно», «Одяг вішай тільки у своїй шафі», «За кожну послугу дякуй» та ін.. Не слід подавати правил у вигляді заборон, бо вони не містять вказівок на те, як треба діяти. Коли вводимо нове правило, обов'язково пояснюємо, чому треба робити так, а не інакше. Це сприяє усвідомленому його виконанню. У молодших групах з правилами ознайомлюємо кожну дитину індивідуально, бо малята ще не вміють узагальнювати, не відносять себе то того, що сказано всій групі, проте вони легко засвоюють культурно-гігієнічні правила.

Обов'язковою умовою виховання культурної поведінки є цікаве, насичене різноманітними справами життя. Загальновідомо, що основним видом діяльності є гра. Саме в процесі ігор треба прищеплювати дітям навички і звички культурної поведінки. Н. К. Крупська писала: «Для дітей дошкільного віку ігри мають виняткове значення: гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання». Вивчаючи правила гри, дитина засвоює і правила культурної поведінки. Зміст гри вводить дошкільників у сферу культурних взаємин дорослих: ввічливість, дисциплінованість, повага до інших і т. д..

Малята усвідомлюють мотиви ставлення людей один до одного: хворий потребує піклування, продавець завжди ввічливий з покупцями та ін.. На цій основі формується позитивне ставлення до людей, виникає бажання наслідувати їх, бути на них схожими. Наявність у грі правил, які дитина виконує добровільно, виховує у неї вміння ввічливо просити, дякувати за послугу, культурно розмовляти, бережно ставитися до речей і т.д.. Отже ігри – це своєрідна школа активного, творчого засвоєння правил культурної поведінки, яким малята охоче підкоряються і неухильно виконують.

Навчальна діяльність сприяє насамперед формуванню організованої, дисциплінованої поведінки, виробляти вміння уважно слухати вихователя і виконувати всі його вказівки. На заняттях у дошкільників виробляється вміння правильно і красиво тримати корпус під час роботи, бути спокійним, врівноваженим, стримувати поривання до розмови, руху, сміху. У процесі занять вони оволодівають правильною літературною мовою.

У трудовій діяльності діти, що об'єднані спільною працею, вступають у певні взаємини, нормальний характер яких визначається взаємною повагою, культурою спілкування, ввічливістю. У формуванні навичок і звичок культурної поведінки треба стежити, щоб не було розриву між уявленнями дітей про норми поведінки і їх власною поведінкою.

Найкращого успіху у вихованні навичок і звичок культурної поведінки у дітей можна досягти за умови поступового цілеспрямованого впливу на них усього колективу дитсадка і активної підтримки сім'ї.

Однією з умов, що сприяє правильному вихованню, є дружні, теплі взаємини між членами сім'ї. Вони створюються на основі спільних переконань, інтересів і переживань, взаємної любові і поваги, участі всіх у створенні культурних і зручних умов життя. Якщо дитину з раннього віку привчати культурно і ввічливо розмовляти, рахуватися з інтересами інших, стримувати себе, а іноді й поступатися своїми інтересами з поваги і любові до близьких, то повага до батька і матері, до старших членів сім'ї, а також до всіх інших людей, ласкаве ставлення до них стають для неї незмінним правилом поведінки. Батько й мати для дитини – взірець для наслідування. Те, як вони діють, як поводять себе, як розмовляють один з одним, як говорять про інших стає для дітей еталоном. Особливого досвіду вони не мають і не можуть внести вжиття сім'ї якихось змін. Крім того, усе природне сприймається значно глибше і легше, ніж те, що викладається, рекомендується. Єдина лінія виховання означає, що дитина чує і бачить у сім'ї саме те, чого її навчають у дитячому садку (ввічливості, скромності, стриманості, дисциплінованості, працьовитості).

Виховувати культуру поведінки – це означає постійно турбуватися про те, щоб у дітей зростала культура людських відносин, щоб ставала щедрою на ласку, добро, увагу, допомогу і турботу дитяча душа і щоб усі ці якості виявлялися в приємних для оточуючих формах поведінки.