Чи замислюватися ви, дорослі, які установки дали вам ваші батьки, чи не є вони внутрішніми покажчиками на вашому життєвому шляху?

Адже від моделі виховання яку ви обрали в сім'ї залежить і розвиток вашої дитини.

Гіперсоціальний тип виховання в сім'ї не викликає у оточуючих подиву, а навпаки – усіляко підтримується і схвалюється. Сусіди, родичі захоплюватимуться добре вихованою дитиною: завжди привітається, не забуде попрощатися, подасть стілець і з готовністю почитає вірш, ніколи не докучатиме криком і метушнею... І це тому, що життя дитини з найперших днів підпорядковане суворим правилам: неухильно дотримується режим, дисципліна, багато уваги приділяється нормам поведінки. Методи виховання не дуже різноманітні: контроль, заохочення, покарання. Все це застосовується до маленької дитини, яка психологічно не готова бути «правильною». Дитина позбавлена права вибору, а на її вподобання й бажання в розрахунок не зважають. Діти, що виросли в таких сім'ях, часто мають проблеми при спілкуванні.

Відтак скажіть: «Чи може батьківської любові бути надто багато?» Напевне, ні. Але її надмірні прояви з одночасним ігноруванням інтересів оточуючих – суть егоцентричного типу виховання. Дитина сприймається батьками як надцінність, сенс життя, кумир, якому підпорядкований весь сімейний устрій.

Обожнювані в дитинстві люди в дорослому житті часто потрапляють у стресові ситуації, не обходиться й без трагедій. Важко буває позбутися дитячих ілюзій, що всі тебе люблять, відтак наростає розчарування, а то й роздратування життям.

Ніщо так сильно не крає душу батьків, як страх за свою дитину, що народжується разом із її появою, а іноді і раніше. І коли страх і любов зливаються воєдино, а тривожні думки переслідують тебе постійно, навіть коли немає ніякої загрози життю, здоров'ю і благополуччю малюка, то це і є ознаки тривожного типу виховання.

Як показує практика, мамині установки на життя дуже рано засвоюються дитиною у вигляді істини: раз мама за неї боїться, то це означає справді щось лихе. Не дивно, що така дитина проявляє боязкість і підозрілість, неохоче йде на контакт із новими людьми, мало спілкується з однолітками.

Буває й так, що дитина для своїх батьків стає джерелом розчарування й роздратування. Не отримавши достатньо любові з боку найближчих людей, вона посилено намагатиметься отримати її від інших: у неї вироблятиметься звичка запобігати перед людьми, прагнення догодити, сподобатися, узяти дорослого за руку, залізти на коліна.

Утім, буває й по-іншому. Малюк, що з народження не знає ласки та ніжності, геть знелюднюється. Його ставлення до світу вороже, агресивне, розвивається замкненість, байдужість: зрозуміло, що все це негативно позначається й на мовленні.

До вашої уваги зразки батьківських висловів, які несуть в собі певні установки. Уважно розгляньте її та подумайте, перш ніж щось категорично заявляти своїй дитині. Може, це ще установки ваших батьків? Не говоріть своїй дитині того, чого б ви їй насправді не бажали. Цей список ви можете продовжити самі, тож подумайте, які установки заважають вам жити і не давайте їх своїм дітям, якщо не хочете, щоб щось погане з вашого життя повторилося й у них.

Сказавши такі фрази, негайно виправте себе

Цей список ви можете продовжити самі, тож подумайте, які установки заважають вам жити, і не давайте їх своїм дітям, якщо не хочете, щоб щось погане з вашого життя повторилося й у них.

Чи часто ви говорите дітям...

- Не заважай, я зайнятий (а)...
- Поглянь, що ти накоїв!
- Це потрібно робити не так...
- Неправильно!
- Коли ж ти навчишся?
- Скільки разів тобі повторювати?
- Ні! Я не можу!
- Ти зведеш мене з розуму!
- Щоб ти без мене робив!
- Завжди ти лізеш, куди не просять!
- Іди від мене!
- Стань у куток!

Усі ці висловлювання міцно зачіплюються в підсвідомості дитини, і потім не дивуйтеся, якщо вам не подобається те, що дитина віддалилася від вас, стала замкненою, недовірливою, невпевненою у собі.