Дитина вже з перших років свого життя зустрічається з багатоманітністю об'єктів довкілля, подій, відносин, настроїв, думок. Контакти з навколишнім світом, безперечно, впливають на малюка позитивно, розширюючи його світогляд, даючи перші уроки спілкування з природою, однолітками, батьками та іншими дорослими.

Проте вони можуть містити у собі й повну небезпеку для фізичного і психічного здоров"я дошкільника, оскільки у нього ще не сформовані механізми регуляції і критичне ставлення до дійсності, немає достатнього обсягу уявлень про хороше і погане, корисне і шкідливе, обов'язкове і бажане, дозволене і заборонене тощо. На жаль, сучасне життя довкола дитини насичене саме негативними проявами. Вона може їх відчути у сім"ї, на дитячому майданчику, в дошкільному закладі, транспорті, магазині, інших громадських місцях. Як наслідок, вже у недалекому майбутньому це може спричинити різні порушення нервово-психічного стану (тривожність, вередування, плаксивість, розлади сну і апетиту, надмірна збудливість або загальмованість в поведінці, навіть - ранні неврози, депресивні чи агресивні стани), а згодом накласти негативний відбиток на характер особистості, її світосприйняття.

Ніхто з батьків не хоче, щоб їхня дитина виросла песимістом, постійно незадоволеним всім і всіма, схильним до критиканства, звинувачень, нудьги і нездатним бачити світле в житті, вносити в буття радість, красу, оптимізм. Як же навчити малюка радіти життю і виховати з нього позитивно налаштовану особистість? Готових рецептів не існує. Хоча основне вирішення цієї проблеми лежить у психологічній площині, та це зовсім не означає необхідності будь-що неодмінно звертатися за консультаціями до психологів. Батьки й самі можуть їй зарадити. Тут головне - любити свою дитину, виявляти постійну увагу і турботу не лише про її фізичний, а й про психічний стан, своєчасно помічати позитивні й негативні зміни цих станів і реагувати на них адекватними способами. Дитячі психологи стверджують, що в кожній дитині від народження закладені певні емоційні потреби, і для того, щоб дитина була емоційно стійкою, витривалою, життєрадісною, ці потреби необхідно задовольняти. Серед них найважливіша - потреба в любові та увазі. Коли дитина відчуває, що її дійсно люблять, що вона бажана, її розвиток відбуватиметься нормально, в оптимальному темпі, в оптимальні строки, під захистом і проводом батьківської любові. Без цієї любові можуть траплятися порушення, затримки емоційного і соціального розвитку особистості, для корекції яких іноді замало педагогічних зусиль, а потрібна допомога лікаря-психіатра, психолога. Звісно, батьки вважають, що люблять своїх дітей, але розуміння батьківської любові у різних людей різне. На жаль, не завжди воно співпадає з емоційною потребою самих дітей. Для них головне - ласкаве слово, довірлива розмова, вчасна порада чи застереження, теплий погляд, батьківські обійми, поцілунок, а зовсім не формальне задоволення їхніх фізичних, матеріальних потреб.

Усвідомлюючи важливість розв'язання порушеної проблеми для особистісного зростання дошкільника, батьки повинні робити певні кроки в даному напрямку.

Розпочніть з себе!

Які б сюрпризи не приготувало Вам життя, намагайтесь стримувати свої емоції, приховувати поганий настрій, контролюйте власні висловлювання та дії в проблемних ситуаціях. Не переносьте негатив свого стану на близьких людей, в першу чергу, на дітей, але й не влаштовуйте демонстративної ізоляції від світу, коли Вам погано. Пам'ятайте: свідками таких сцен найчастіше стають беззахисні діти, які не здатні адекватно оцінити ситуацію, зробити правильні висновки, а тим більше - Вам допомогти. Якщо ж Ви відчуваєте потребу зняти напругу, зробіть це не в присутності дитини і в прийнятний спосіб (без брутальних слів, крику, тютюну і алкоголю тощо). Тільки батьки, які володіють собою, здатні до наступного кроку.

Спостерігайте за малюком

Фіксуйте для себе його досягнення і невдачі, вивчайте особливості спілкування, поведінкових реакцій своєї дитини та їх причини: що саме викликає у неї незадоволення, смуток, зміну настрою, радість, емоційне піднесення, чим полюбляє займатися, де бувати, з ким охочіше спілкується чи уникає контактів тощо. Враховуйте вроджені психологічні прояви нервової системи своєї дитини, тобто специфіку її темпераменту, та спирайтеся на найбільш позитивні з них у вихованні життєрадісності дошкільника.

Найлегше з дитиною-сангвініком, яка завдяки природній врівноваженості, силі та рухомості нервових процесів відрізняється емоційною сприйнятливістю, відкритістю для контактів із світом людей, предметів, природи, несхильністю до тривалого нудьгування, невдоволення, веселістю тощо. Підтримуйте її оптимістичну налаштованість, скеровуйте дитячу активність так, щоб будь-яка діяльність розгорталась на мотивованому інтересі, доводилася до кінця і приносила задоволення результатами. Оскільки така дитина легко піддається сторонньому впливу, уникайте надмірної регламентації, диктату, дайте їй можливість висловити власну позицію, погляд на речі та ситуації, не позбавляйте її самодостатності.

Флегматична дитина

через малорухомість процесів збудження і гальмування в нервовій системі іноді видається байдужою, неемоційною, замкнутою і сумною. Та насправді вона активно переживає події, враження "в середині себе". Нехай Вас не дивує відсутність відкритого прояву емоцій, наприклад, на довгоочікуваний подарунок, зустріч з близькою людиною, приємну пропозицію або на образу, невдачу. Така дитина не буде постійно посміхатися, стрибати від радощів, на очах у всіх заходитися плачем, проте зрідка здатна і на такі бурхливі реакції. Щоб зрозуміти її настрій, душевний стан, визначити характер світосприйняття, важливо на основі довірливих стосунків частіше розмовляти з нею на різні теми, вчити проявляти своє ставлення адекватними її натурі способами (словом, малюнками, музикою, співом та ін.). Сформувати радісну, життєстверджувальну позицію, впевненість у власних силах допоможе ненав'язливе залучення такої дитини до активних видів діяльності (танців, рухливих, спортивних ігор та вправ, розваг, праці по господарству, в природі тощо), в яких вона долатиме нерішучість, замкненість і налаштовуватиметься на досягнення успіху шляхом публічного прояву своїх можливостей.

Особливого клопоту завдають діти-холерики, гіперактивні, гіперемоційні, "некеровані". Їхньому світосприйняттю властивий різкий перепад ставлень, оцінок, настроїв від захоплення, піднесення до заперечення, протесту, пригніченості. Спираючись на вроджену схильність холериків радіти життю, дорослі повинні утримувати стабільність позитивних психічних станів у них і навчати емоційної регуляції поведінки, діяльності. А для цього принагідно вправляти їх в умінні бути емоційно домірними, відповідними ситуації чи події, стану оточуючих людей, стримувати негативні емоції. Пам'ятайте, що діти-холерики є лідерами, організаторами від природи і комфортно почуваються, коли перебувають у центрі уваги та визнані оточенням. Дозволяйте їм самореалізовуватись в лідерстві, але тримайте під контролем взаємовідносини з однолітками, допомагайте в гармонізації цих стосунків для уникнення конфліктів, використовуйте властиву їм чуйність і небайдужість до навколишнього, скеровуйте їхні ініціативи в позитивне русло.

Найменш життєрадісними є діти з меланхолійним типом нервової системи. Вони схильні до тривалого нудьгування, тривожності, песимізму, невпевнені в собі, образливі, сприймають світ ніби крізь темні окуляри, бояться навіть незначних труднощів і невдач, небезпек. Спираючись на вразливість, здатність таких дітей глибоко переживати і розуміти почуття як свої, так і інших людей, батьки повинні оточити їх особливою любов'ю, атмосферою спокою, затишку, захищеності й наповнювати їхнє буття позитивними емоціями, враженнями. Наприклад, під час прогулянок звертайте увагу малюків на красиві, цікаві, незвичайні речі, події ( на клумбі розквітли жовтогарячі тюльпани, а серед них кілька червоних - яке гарне сполучення кольорів; а ось кіт полює на горобця, але ми не дамо образити беззахисну пташку; пізньої осені зацвіли каштани та горобина, а серед зими - барвінок та ін.). В ситуаціях, які зазвичай викликають у дітей острах, нерішучість, будьте поруч, заохочуйте до подолання негативних емоцій, дайте дітям шанс відчути задоволення від проявів власної сили, сміливості, волі (за руку з батьком, а потім і самостійно проковзнути по крижаній доріжці, перелізти через парканчик, відігнати кішку від курчат тощо).